Транс Балканська подорож

Транс Балканська подорож

Трансбалканські подорожні нотатки.

Плани, щодо поїздки на Балкани були в моїх життєвих планах, але відкладені на потім. Спершу мала бути експедиція в Грузію. Мої друзі знають про цю давню ідею, але цього разу ми дійшли компромісу у сімейному колі і вирішили таки на Балкани. Заплановано було кілька точок і… і все. Їхали, ночували де прийдеться, десь в наметі, десь замовляли через booking.com (Хорватія, Чорногорія), а в Албанії шукали на місці. Одразу скажу, що букінг це добре і в Чорногорії ми знайшли дуже блаженне місце та оселю, але наступного разу власники помешкання нам відмовили, оскільки в них з’явилися інші клієнти на довший термін, та й реальність оселі не зовсім розкрита на знимках. Але то все на краще. Через букінг можна знайти житло по супер цінах, якщо “на вже”, а може й не пощастити. Також слід пам’ятати, що booking.com бере 15% (!!!) комісійних і вони вже закладені в ціну. Тому, добре мати контакти перевірених осель. Два з них – див.далі по тексту. Отож, проїхали 4466 км через 9 країн.

Угорщина:

На автобані діє т. зв. “віньєтка”, яку можна оплатити через нет. Сам автобан досить якісний, найголовніше – має місця де можна зїхати, помитись, відпочити. Проїхали через Будапешт транзитом і вирішили, що треба буде сюди ще приїхати. Неприємне враження від Угорщини, це дикий мовний шовінізм. Відсутні написи англійською навіть на міжнародній трасі. Озеро Балатон – величезне маленьке море, відносно прозора вода, розвинена інфраструктура. Варто на 2-3 дні зупинятися. Маса людей зранку бігають.

Більше нічого про Угорщину не скажу, оскільки їхали автобаном і майже нічого не бачили.

Хорватія:

    Хорватія Були тут девять років тому. Особливе враження залишили Плітвіцкі озера, тому й повернулися. Ті, хто відпочиває на морі, часто лінуються присвятити день для екскурсії в цей рай, як на картинках з Вартової Башти. 🙂 І даремно. Каскад природних озер зі смарагдовою водою в якій кишить риба, красиві водоспади, якими ця вода переливається від верхнього озера до нижніх.

    Через озера прокладена стежка, якою рухаються туристи. Найгірше те, що спека і купатися заборонено, а так хочеться, коли дивишся на 20-ти метрову товщу води, де на дні лежать велетенські дерева. Як вдалося зберегти цю територію у такому недоторканому вигляді – для мене загадка.

Недалеко побачили вказівник до печер Baraceve Špilje. Чудові вапнякові печери з масивними сталактитами та сталагмітами. Це досить віддалений закуток, але екскурсії безпроблемно ведуться англійською мовою. (Цікаво, чи в наших печерах в Кривче ведуться екскурсії англійською?)

“Забукали” на три дні помешкання поблизу містечка Starigrad на самому березі моря ( Apartments Mitrović – можу порекомендувати. Номер господині +3859118381). Чистісінька вода з кам’яним дном, виходиш з оселі і одразу стрибаєш у воду. Їхали сільськими дорогами. Коли хочете побачити країну – уникайте автобанів. Особливо вразили зруйновані покинуті будинки, що залишились від югославських війн в 90-х роках. В горах поблизу Старіґраду знайшли два покинутих села, з повністю збереженими кам’яницями, вулицями, оливковими та інжирними садами. Жителі залишили їх ще в 70-х, оскільки не було комунікацій, проблема з водою.

Дощову воду і зараз збирають у муровані резервуари і так нею користуються. Взагалі джерел та струмків у Динарських горах майже немає, русла пересохлі повністю. До сіл веде дорога по якій можна доїхати і монопривідним авто, якщо у водія є певні навички.

Оскільки до Меджугоря потрібно було їхати немаленьку відстань, а виїжджали ми вже під обід, то проскочили автобаном. Нові дороги прокладені в Хорватії просто чудово. Де потрібно зрізано гору, в іншому місці прокопано тунель. Взагалі, життя людини на Балканах, а особливо узбережжі, це постійне відвойовування простору в гір. Чи для дороги, чи для будинку, чи для садів. Тільки спостерігаючи за цим, розумієш, які у нас в Україні величезні простори, яка родюча земля.

Боснія і Герцеговина

На митниці тільки глянули на наявність паспортів і махнули рукою. Країна суттєво бідніша ніж Хорватія, але дороги менш-більш. Принаймні, навіть на сільських дорогах всюди є розмітка та дорожні знаки. Тут ми зупинилися на добу в паломницькому місті Меджугорє. З 1981 року кільком дітям являлась Мати Божа. З того часу тисячі людей почали відвідувати це місто. Все це було ще за комуністичного режиму з відповідними наслідками. Десь читав дані, що Меджугорє за рік відвідують стільки ж прочан, що й Париж туристів.

Наступного дня, по малозаселених районах країни, ми рушили на Чорногорію. Кількість церков меншала, а все частіше з’являлися мінарети.

Чорногорія

Дорога поступово сходила до низу, потім пропала в один тунель, потім інший, а потім ти бачиш ніби в чаші з велетенських стрімких гір воду на дні. Которська затока. Море, яке глибоко зайшло в сушу через вузенький перешийок. Посеред затоки два острівці з монастирями: православним та католицьким. Поселилися в Apartments Mijuskovic в селі Морінь на березі затоки. Управителем надзвичайно приємна пані – сестра власниці. Одразу як тільки приїхали на столі зявилася пляшка доброго вина, кава і приємна бесіда. До моря через дорогу, де змурована власна пристань з лежаками. Надзвичайні ранкові краєвиди, тихе плесо води (ага, це теж море ніби). Сама оселя дуже затишна і, наскільки ми зрозуміли, протягом року тут живуть, що створює атмосферу домашності. Пишіть, домовляйтеся без барижних букінгів. Українців люблять (хіба б після знайомства з нами щось змінилося. )

Чорногорія прекрасна з її давніми маленькими портовими містечками, серпантиновими дорогами і твердою ставкою на розвиток туризму. Тут навіть в тур.сезон законодавчо заборонені зовнішні будівельні роботи та ремонт доріг.

Албанія

Перша думка перших кілометрів цієї країни: щось тут не дуже європейсько. Особливо утверджуєшся у цьому культурологічному спостереженні, коли в некурортному містечку в туалеті піцерії відсутній туалетний папір, але з унітазу стирчить прироблений краник. Таке собі біде-унітаз. Внутрішні райони, фактично, мусульманські, але мечетей майже немає, відчувається, що мусульманство для албанців досить таки номінальне – наслідок панування комуністичної ідеології.

Узбережжя навпаки християнське з чіткими зовнішніми ознаками – вплив Греції та менше Італії. Мова зовсім не зрозуміла. Англійською можна порозумітися з молодшими 30-ти, зі старшими людьми – тільки міміка і жести.  В цій країні після ІІ св.війни встановився комуністичний режим Ходжі. Кожна сімя мала викопати та обладнати бункер, бо, згідно вчення партії, всі капіталісти-імперіалісти не спали ночами, а тільки морочились, як би це загарбати ту Албанію.

Дороги нее до порівняння з хорватськими чи чорногорськими, але з нашими теж не до порівняння. На відміну в Албанії вони прокладені історично, тобто там, де раніше ходили віслюки, настелили асфальт. Постійні підйоми і спуски, відбійники не завжди є, що додає адреналіну, від якого важко заснути. Особлива тема – любов албанців до чотирьохколесих. За час параноїдної ком.диктатури в цій країні був відсутній легковий транспорт ВЗАГАЛІ. І тут опа! Всі ламанулись в європи і позтягували все що можна, хоча не зовсім будь-що. Мерседеси, БМВ та в меншій мірі АУДІ – от їхні ікони. Цілі стадіони, плантації, де продаються ці німецькі возидла. Вторинний ринок, але це вам не копєйка чи девятка. Машина алюанця може бути погнута чи подряпана, але вона має бути чисто. Тому не кожному кроці lavazh – мийки. Mers ML350 – це мрія кожного бідного албанця. А небідні тільки на них і їздять. Корейські машини відсутні взагалі. Не кажу вже про китайські.

Загалом країна, чи принаймі регіон де ми були, не налаштований на зовнішній туризм ніразу. Хоча іноземців достатньо. Відсутність меню англійською, “німий” персонал, ну і сміття – найгірше враження від Албанії. Приватні пляжі ще менш-більш прибрані. Загальні – суцільні смітники. І це всіх влаштовує. Апартаменти можна знайти від 15 до 70 євро залежно від ваших вимог. Поселилися в містечку Dhermi.

Хоча нас в Чорногорії попереджали про кримінал, який є в Албанії, але не були свідками жодного разу якихось неприємностей. Навіть не бачили жодного пяницю чи шумної компанії. Хоча писки, які їздять неспішно по курортних містечках, то як флешбек з 90-х. Навіть не з 90-х, а з американських фільмів про східно-європейську мафію. Хальоні пацики, які одразу зрозуміло, що тяжко не працюють. Ще для мене загадка, чому люди не купаються. Ну, окунаються в воду і на берег, пражитись під сонцем. А так, щоб поплавати нема. Природа Албанії – просто фантастика. Рослини все більш екзотичніші, ландшафти більш “марсіанськіші”.

Перед самісіньким відїздом знайшли райську місцинку – пляж Джіпі, що при виході глибочезного вузького каньйону до моря. Доїзд тільки повнопривідним авто, хоча можна і 2 км пройтися. Людей не багато та й зявляються там в другій половині дня. Можна розкладати намет, є кемпінг 10Є за добу з авто. Мабуть найкраще з того, що я бачив у Албанії.

Руззкі мір та Балкани.

Їхня присутність тут відчувається скірізь в більшій чи меншій мірі. Така собі повзуча окупація. Ці метастази проявляються у надзвичайно голосному спілкуванні на “опщєпанятнам” на вулицях Будви, коли бачиш біг-борди про продаж нерухомості від забудовника російською в Которській затоці, коли постійно на дорогах трапляються машини з триколором.

Особливо це усвідомлюєш, коли бачиш заправку Lukoil, а навпроти Газпром. Хоча ніхто, окрім сербів не любить кац..ів, але дуже люблять їхні гроші. Коли люди дізнавалися, що ми з України, одразу питали, як у нас ситуація, як війна. Чи то місцеві, чи туристи з Німеччини чи Польщі, всі підтримували і співчували нам.

Вірний коник.

За час поїздки наша “Ельвіра” ще раз довела свою вірність родинним ідеалам. 🙂 Їй було важко на затяжних підйомах в спеку +34С, часто грілася (м.ін. власники L200, ставте бортовий компютер, бо при +100С стрілка показника температури навіть не зрушується з місця і небезпека перегріву двигуна величезна), але вперто їхала. Багажне відділення було забите під завязку (ну, ви розумієте ситуацію, коли дружина збирає в мандрівку сімю в якій троє дітисьок 🙂 ). На перед вдув 2,5 атм, на зад 2 атм. Загалом з автобанами (100-120 км\\год), гірськими дорогами і трошки бездоріжжя, розхід склав 10,48 л/100км. До того ж, прошу уникати заправок в Чорногорії та Албанії. Дизель жахливий. Суттєво впала динаміка та тяга, я вже було подумував, чи не перегрів двигун чи ще щось. Але коли в Греції заправились – машина воскресла та полетіла. М.ін. найдешевший дизель в Македонії, найдорожчий в Албанії.

Я вже можу створювати клюб приятелів, які купили Mitsubishi L200 за моєю рекомендацією.😉 Якщо ще комусь цікаво – можу написати окремий детальний критичний допис про се чудо японської автомобільної індустрії.

І ще.

На Балканах тьма мандрівників різного роду. На роверах, обвішані велорюкзаками, на мотоциклях – чоперах і спортивних, на експедиційних джипах. В мене, як сімейного мандрівника, велике захоплення викликають автобудинки. Це просто фантастика! Німці, чехи, бельгійці, поляки. Всі мандрують.

Підсумки:

Чи поїду ще раз? – однозначно так! Тільки, мабуть, вересень найоптимальніше. Спека це жахіття. Мабуть Греція детальніше та Албанія з оффроадними пригодами через два роки потрібно буде реалізувати. Сподіваюсь за цей час Албанія стане трошка чистіша. Треба мандрувати. Коли змінюєш візуальну картинку, спілкуєшся з іншими людьми, спостерігаєш інші краї, це якось впорядковує думки в голові, генерує нові ідеї. Мандрівка сімєю йде на користь всім, бо це тісне перебування в найприроднішій спільноті. Це той момент коли я почуваю себе найбільш щасливим, навіть незважаючи на приступи марудства і занудства трьох малих нечемнюхів.  Мандруйте!

Незвідані Карпати

Незвідані Карпати

Carpatian incognita

    Якщо Ви дійсно хочете відкрити для себе Карпати, забудьте про Яремчанський водоспад з його кічовим базаром, не допоможе вам Синевир, не знайдете ви того навіть коли підніметесь на Говерлу стоптаним маршрутом від Зарослякка разом з натовпами туристів у спортивних трикотажних костюмах. Так, щось ви там побачите, але, мусите знати, що Карпати, то як сором’язлива красуня і все найкраще сховане від звичного перехожого.

Хочемо поділитися з вами нашими улюбленими місцями. Якщо ж ви їх знаєте, то мабуть ви таки бувалий мандрівник. 😉 

Полонина Красна

Чому цей хребет такий “нерозкручений”? По простій причині – брак доброго сполучення. Але, повірте, якщо ви вже потрапили в Колочаву, то вам надзвичайно поталанило. Мандрувати Полониною Красна можна і ногами і колесами, отримуючи задоволення. Від Колочави починається пересічена ритвинами дорога, яка виводить нас попри метеостанцію та вівчарські стаї ген на хребет. На одному з відрогів Топас, велетенська не діюча вже радіовежа. Якщо маєте достатньо відваги та вправності, то можете залізти на неї та зробити чудові панорамні знимки. Полонина Красна має невеликі перепади висоти та безлісі вершини, вкриті “плантаціями” чорниць. От тільки біда з водою. Подбайте про її запас, коли будете рухатись хребтом. Хоча джерела трапляються, якщо скинутись на кількасот метрів вниз, проте деякі з них, в останні роки попересихали.

Скидатись пасує в Усть-Чорну. При бажанні доброю дорогою через перевал Прислоп можна повернутись в Колочаву, звідки зробити сходження на Пішконя та Стримбу, але про це вже іншим разом.

Лінія Арпада

Після окупації Карпатської України Угорщиною – тогочасним союзником нацистів, мадяри вирішили, що треба боронити ці окуповані землі. Одразу ж в 1939-му році вздовж послідовних карпатських хребтів почала споруджуватись лінія оборони, названа на честь Арпада – вождя онгурів, що є історичними предків мадяр. Система була влаштована таким чином, що найбільші шляхи сполучення, які підходили до перевалів, чи проходили долинами річок, були оточені залізо-бетонними загородженнями (протитанковими пірамідами). На пагорбах встановлені ДОТи (довготривалі опорні точки). В деяких місцях, зокрема поблизу с.Грабівниця, в скелі було прокладено підземні ходи між бункерами, а також на глибині влаштовано казарми, склади та навіть шпиталь з зубним кабінетом. Всі ці украплення можна спостерігати від Дуклянського перевалу на Лемківщині і аж до Яблунецького перевалу. Проте лінія Арпада так і не відіграла свою стратегічну роль, оскільки москалі перейшли через Свидовець і до того ж капітуляція Румунії не стала позитивом для Угорщини. Порослі мохом гротескні залишки оборонних споруд, бункери та шанці створюють таємничу атмосферу серед карпатських лісів та долин. А в с.Грабівниця у підземеллі влаштовано доступний відвідувачам музей.

Руїни радіолокаційної станції «Памір» на вершині гори Томнатик  (масив Яловичори)

Це той випадок, коли антропогенні сліди цивілізації в горах викликають захоплення. Наче велетенські кульки морозива розкидані по горі білі куполи. І тільки зблизька зрозуміло, що це ангари, у яких були сховані від карпатських вітрів російські військові локатори. Таких радіо-локаційних станцій у Карпатах відомо три. Окрім “Памір-1” на г.Томнатик, в парі працювала РЛС на г.Стій (Полонина Боржава) та добудовувалась станція на г.Полонина Руна (Рівна). Основне призначення цієї системи – виявлення повітряних низьколітаючих обєктів. Збудовано цей комплекс 60 років тому. Фактично, база працювала ще й в роки незалежності до 1995 року. Кажуть, нещодавно куполи розмалювали в стилі писанок. Треба з’їздити перевірити.

Місце цікаве, і тому не дивно, що тут знімали відеокліпи Руслана, Джамала та інші виконавці.

Мерешорське водосховище та Теребле-Ріцька ГЕС

Теребле-Ріцька ГЕС майже не має аналогів у світі. Принцип її роботи полягає в тому, що вода з русла однієї річки Теребля, перекидається в іншу, що тече паралельно на 210 м нижче і, таким чином, використовується енергію двох річок. Для будівництва водосховища було відселено і затоплено село Вільшани, а плесо водойми склало 160 гектарів. Використавши розробки угорських та італійських інженерів періоду І св.війни, радянська окупаційна влада, окрім забезпечення електроенергією деревообробних підприємств, переслідувала ще одну мету – вразити своєю могутністю.

Час від часу водосховище спускають і можна спостерігати цікавий “місячний” пейзаж потрісканого глинистого дна. Саме водосховище надзвичайно красиве, якщо знайти підхід до води, то можна скупатися. Але обережно, дно стрімко-глибоке. От тільки сміття, яке пливе річкою з довколишніх закарпатських сіл, псує все споглядання цього “карпатського моря”.

Манявський водоспад

Один з найвищих та найгарніших водоспадів на річечці Манявка, що впадає в Бистрицю Солотвинську. Недалеко Богородчан є село Манява, відоме своїм скитом XVII ст. А всього лиш 7 км від нього знаходиться водоспад. Звичайно, варто вже не обмежуватись, а продовжити ваш рух хребтом  до не такого великого, але теж дуже красивого Бухтивецького водоспаду.

Карстовий міст та праліс.

Поблизу села Уголька є чудернацький витвір природи – карстовий міст. А навколо нього рідкісні у Карпатах праліси – території у яких не господарювала людина і природа збереглась тут в майже первісному стані. Якщо вже будете тут, то відвідайте й печери Молочний Камінь та Романія.

Доменна піч

Ви думали, що Карпати не були індустріальними? Ще й як були. І німим свідком цього періоду стоїть Ангелівська доменна піч, наче руїна похмурого замку чи вавилонський зіккурат. Побудована ця піч недалеко Осмолоди в 1810-му році коштом митрополита Ангеловича і потрібно було 3-4 куби дрів спалити, щоб добути 100 кг чавуну. Від Лімниці було прокопано канал, яким подавалась вода на колесо, що рухало міхами для роздмухуавння вогню. Памятка унікальна і в Європі залишилось кілька таких печей, кожна з яких має статус історичної памятки. Залишки доменних печей збереглися також в с.Майдан на Дрогобиччині та поблизу с.Мигове на Буковині. Проте, беззаперечно, Ангелівська піч збережена найкраще.

Далі буде…